Розмову вів Ігор Балака, РК Харків – Сіті
Харків, місто сили й викликів, сьогодні стає майданчиком для обговорення майбутнього українського Ротарі. Ольга Палійчук — докторка медичних наук, професорка, Губернаторка Дистрикту 2232. У розмові з нами вона пояснює, чому Служіння Понад Власне Я — не гасло, а спосіб життя, як міжнародний рух допомагає рятувати людей під час війни та чим надихає харківська спільнота.
—Ольго, Харків нині особливий. Які перші відчуття, коли знову приїхала сюди?
— Харків не чужий для мене. Ще у 1998 році я проходила тут спеціалізацію з онкоґінеколоґії. Три місяці життя в місті, знайомство з науковцями, участь у конференціях — усе це залишило теплі спогади. Мала багато друзів серед колеґ-медиків і донині зберігаю ці зв’язки. Тепер бачу інший Харків: поранене місто, зі шрамами на будівлях, але живе і сильне. Тут відчувається сила громади, готовність працювати, навіть коли навколо триває війна. Люди звикли жити з ризиками, знають, як діяти під час тривог, і, водночас, не втратили людяності.
— Це ще й місто Ваших родинних спогадів, правда?
— Так, моя бабуся й дідусь по маминій лінії навчалися саме в Харкові, коли він був столицею України у 1920-х. Обоє стали лікарями. Я завжди була «дідова внучка», слухала його розповіді про студентські роки, про наукову школу, яка тут формувалася. Тож кожен приїзд сюди для мене — не просто робочий візит, а своєрідне повернення до коренів, продовження родинної історії.
— Ви бачите місто після трьох років великої війни. Чи відчуваєте різницю між різними реґіонами України?
— Відчуваю. Ті, хто залишився в Україні, вже давно живуть у реальності загроз. Харків, безумовно, більш вразливий, ніж Черкаси чи Львів, адже близькість фронту відчувається щодня. Але навіть тут люди будують життя, планують бізнес, відкривають кав’ярні, створюють мистецькі проєкти. Це неймовірно надихає. Якщо порівнювати з районами Сумщини чи Запорізької області, Харків відносно стабільніший, але ми розуміємо, що ракетна атака може прийти будь-якої хвилини. Тому безпека — це дисципліна, звичка, а не паніка.
— Якою була мета Вашого візиту як Губернаторки Дистрикту 2232?
— Це планова поїздка до Клубів. Ми спілкувалися з Ротарійцями Харкова, обговорювали їхні ініціативи. Тут потужна спільнота, Клуби з різним профілем, і навіть у воєнний час люди вступають до Ротарі, створюють проєкти. Це важливий сигнал: попри війну, українці шукають майданчики для реальної дії, і Ротарі для них — платформа довіри. Ми розглядали перспективи партнерства з іноземними Клубами, обмінювалися досвідом щодо ґрантових проґрам, говорили про соціальні ініціативи, освіту, медицину.
— Яким бачите розвиток Клубів у Харкові?
— Позитивним. Харківські Ротарійці вражають системністю. Є Клуби, що спеціалізуються на медичних ґрантах, є ті, хто підтримує дітей, створює освітні проєкти. Їхня згуртованість — приклад для багатьох інших реґіонів. Важливо, що навіть новачки тут швидко втягуються у спільну роботу, відчувають себе частиною міжнародного руху.
Ротарі — це мережа довіри без кордонів. За кожним контейнером гуманітарної допомоги стоїть людська історія і чиясь врятована надія
— Як би Ви описали трансформацію Ротарі за останні роки?
— Ротарі — це орґанізація з більш, ніж 120-річною історією, але вона постійно змінюється. В Україні ми спостерігаємо бурхливий розвиток, особливо з 2014 року, а повномасштабна війна ще більше прискорила процеси. Акцент змістився на гуманітарні та медичні проґрами, швидкі реакції на запити громад. Ми вчимося використовувати цифрові інструменти, інтеґруємо молодь, розвиваємо інклюзивність.
За час війни реалізовано понад 50 Ґлобальних ґрантів на суму близько 4 мільйонів доларів. Це і медичне обладнання, і евакуаційні автівки, і витратні матеріали, і психолоґічна підтримка. Окремо працюємо з відновленням шкіл, закупівлею меблів, укриттів — діти повинні мати можливість навчатися навіть у таких умовах.
— А загалом, яку допомогу отримала Україна від Ротарі?
— За даними нашого офісу, лише за 2024 рік і частину 2025-го різними шляхами до України надійшло приблизно 75 мільйонів доларів у вигляді техніки, автівок, медичного обладнання, гуманітарних вантажів. Це без урахування тисяч годин волонтерської роботи. Коли бачиш ці цифри, усвідомлюєш, що ми частина великого руху, де немає кордонів для добра.
— Ви згадували про допомогу ДСНС.
— Так, це стратеґічний напрямок. З перших місяців вторгнення ми зрозуміли: рятувальники — це люди, які першими йдуть на ризик, рятують життя під обстрілами. Ми побудували системну співпрацю: автотранспорт, захисне спорядження, інструменти. За офіційними актами передано майна більш ніж на 1,3 мільйона доларів. І це не межа. Зараз готуємо Меморандум про подальше партнерство: навчальні проґрами, реабілітація, підтримка родин загиблих рятувальників. Для мене це питання морального обов’язку.
— Що є пріоритетами Вашого губернаторського року?
— Хочу посилити комунікацію між Клубами, щоб ми краще знали про успішний досвід одне одного. Планую розвивати робочі групи за сімома напрямками уваги Ротарі, залучати до них експертів і партнерів. Серед ключових завдань — медичний сектор, підтримка родин військових та рятувальників, гуманітарне розмінування, економічне відновлення громад.
Ми вже працюємо над серією бізнес-форумів у прифронтових містах, готуємо саміт ветеранів-Ротарійців, будемо розширювати міжнародні контакти, зокрема завдяки міжклубним комітетам. Українське Ротарі сьогодні має шанс показати світові, що Служіння Понад Власне Я може змінювати цілі країни.
— Що особисто для Вас означає Ротарі?
— Це спільнота довіри й дії. Тут цінується слово, тут важливий результат, але не менш важливе — людське ставлення. Мені близька філософія «Служіння Понад Власне Я». Вона формує внутрішній стрижень, дає сили навіть у складні часи. У медицині я звикла щодня боротися за життя пацієнтів, у Ротарі я бачу, як спільними зусиллями ми рятуємо громади, підтримуємо тих, хто цього потребує.
— Що Вас надихає у війні продовжувати роботу?
— Люди. Їхня стійкість, винахідливість, небайдужість. Коли бачиш, як громади, зруйновані обстрілами, відновлюють школи; як рятувальники повертаються з чергового виїзду і дякують за нове спорядження; коли отримуєш листа від дитини, якій допомогли з навчанням, — розумієш, що не маєш права опустити руки.
— Що б Ви побажали харків’янам і всім українцям?
— Бережіть себе і тримайтеся разом. Єдність — це наш найсильніший захист. Харків довів, що навіть під обстрілами можна працювати, допомагати одне одному, планувати майбутнє. Ми обов’язково переможемо, але вже сьогодні будуємо країну, у якій хочеться жити.
Текст створено за допомогою штучного інтелекту з відео-інтерв’ю Ігоря Балаки, автора проґрами «ПОБАЛАКАЄМО».
